Пятниця, 29 Січень 2010
У теплу пору року тут справжній рай: зелене роздолля дерев і трав, спів пташок, цілюще повітря, родючий чорнозем. Поміщики Савицькі вибрали гарне місце для свого маєтку, захищене ставками і глибокими балками, де нині знаходиться Андріївська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат Новосанжарського району. Та у період, що казенною мовою називається «опалювальним сезоном», він перетворюється на пекло. Ні, не для дітей. А для кількох сімей пенсіонерів-педагогів, котрі проживають у шкільних, тобто, відомчих квартирах.
Їх мешканці вже кілька років не можуть зрозуміти, чому нинішній директор школи-інтернату Оксана Борсук, яка годиться їм у діти чи онуки, перетворила життя старих і немічних на щоденну боротьбу за виживання.
«По 40 років ми віддали вихованню дітей і гадки не мали, що вийшовши на пенсію, опинимося на задвірках життя, без води, без тепла в оселях і без поваги з боку керівника Андріївської школи-інтернату, - писали у своєму листі восени 2009 року Микола й Людмила Шимки та Раїса В’ялова. З приходом на цю посаду у 2004 році Оксани Борсук ми постійно зазнаємо грубощів і утисків з боку молодої зарозумілої директорки. З 1989 року наші квартири були підключені до тепломережі навчального закладу. Ми завжди справно сплачували за тепло, відповідно до рахунків, які виставляла школа-інтернат. Та за розпорядженням Борсук у 2008 р. нас без попередження відрізали від теплотраси напередодні опалювального сезону.
Ми – діти й учасники війни, що на своїх худеньких плечах перенесли всі жахи фашистської навали. Було холодно, не було світла, не вистачало їжі. Але люди підтримували один одного, ділилися останнім шматком хліба. Певно, Оксана Борсук вирішила, що як пережили лихоліття війни, то, ми, нині немічні люди, витримаємо й тепер. Ще восени 2008 року зламалася колонка й до цього часу не допросимося директорки, щоб поремонтувала. А найближча за 300 метрів. Мабуть, Борсук вважає, що воно ж корисно на милицях шкандибати з відром, гіподинамії не буде. Взимку доводилося топити сніг, і пити цю воду та варити їжу.
О.В.Борсук весь час посилається на відсутність коштів у школі-інтернаті. Та у нас є вагомі підстави не вірити цим байкам.
Не можна без жалю дивитися на самотню пенсіонерку Р.Ф.В’ялову, котра поховала єдину доньку й залишилася самотньою у нетопленій хаті. Сліпа, руки й ноги майже не слухають, а по допомогу звернутися ні до кого.
Оксана Борсук відкрито нам каже: «Пишіть, куди хочете, ніхто вам не допоможе!».
А ми ж просимо не багато: щоб у нас була вода, тепло в оселях і мінімальна повага до старості...»
Те, що я побачила й почула, коли виїхала в Андріївку, вразило більше, ніж лист. Починаючи з того, що автобус доїжджає тільки до села Соколова Балка, а звідки до Андріївської школи-інтернату - 5 км. На великій території навчального закладу одно- та двоповерхових житлових будинків для персоналу набудували, коли ще тут був зоотехнікум. Тепер проживаючих мало. Хтось помер, хтось виїхав. Залишилися зайнятими усього 6 квартир. Кілька будинків-пусток геть зруйнувалися від недогляду, часу й негоди. Мимоволі виникає асоціація з гетто. Помешкання самотньої 77-річної Устини Максюк квартирою назвати важко. «Шевченкова» хата, наскрізь продірявлена щурами, мабуть, з часу зведення не знала ремонту. Дві маленькі кімнатки, в одній з яких стоїть піч, що й рятує бабусю, коли сяк-так протопить хмизом, а вугілля «не положено», адже де-юре вважається, що як і інші шкільні пенсіонери, вона проживає у благоустроєній квартирі з центральним опаленням. Від того центрального опалення в Устини Мефодіївни – один радіатор в іншій кімнатці, який вже другий опалювальний сезон холодний, хоча заборгованості квартплати не має. Вона розповіла, що у 2008 році директор О.Борсук та бухгалтер Т.Гнатишак силоміць повезли її в райцентр до банкомату й зняли з її пенсійної банківської картки гроші для погашення штучно завищених, на її думку, комунальних боргів.
Дітей в Устини Мефодіївни немає. Раніше вихованці школи завжди допомагали їй назбирати дрівець, принести води, попоратися на городі, а тепер очільниця навчального закладу категорично забороняє й потикатися до немічної старенької, розповіла жінка. Ще й погрожує їй відправити до будинку престарілих.
Якби не підтримка сусідів, таких же друзів по нещастю, та колег з незалежної профспілки, каже У.М.Максюк, то вже замерзла б чи померла голодною смертю.
У листопаді минулого року директор інтернату О.Борсук з власної ініціативи переселила У.Максюк в іншу квартиру. Тепер жінка-інвалід потерпає від холоду більше, ніж у старій квартирі, а калорифером, виданим директоркою, облишила користуватися, бо побачила, що її пенсії не вистачить, аби розрахуватися за електрику.
Хоча ж є варіант кардинального поліпшення житлових умов і економії енергоресурсів: порожній двоповерховий чотириквартирний будинок поруч зі спальним корпусом. Квартири там у хорошому стані, підведений водопровід і тепло буде, лиш заслінку поверни. Керівник, який має хоч трохи співчуття до старих, вже давно переселив би туди У.Максюк та інших пенсіонерів з віддалених квартир...
Раїса Федорівна В’ялова плаче, показуючи по-варварськи вирізані восени 2008 року шматки труб опалення на вході в 3-квартирний одноповерховий будинок: «Торік цілу зиму куфайку не знімала і спала в ній, бо хіба електрообігрівачем натопиш хату, і цієї зими так само...» Неподалік звалені дошки, інша будівельна деревина з розібраних будинків. Це пані директорка цієї зими «пожаліла» бабусів-квартиронаймачів. Щоправда, чи є здоров’я в 70-80-річних стареньких жінок пиляти ті колоди, О.Борсук, схоже, не дуже хвилює, адже у неї в селі добротний газифікований будинок, у якому тепло, є вода, є ванна (на відміну від мешканців «гетто»). Як у тій казці про Лисицю й Журавля: є їжа в глечику й на блюдці, та не можуть скуштувати… Торік у листопаді з надвірного гусака нарешті почала сочитися каламутна вода, однак тільки невеличкий мороз, він перемерзає і води не стає. Знову змушені топити сніг.
Недарма в народі кажуть, що найстрашніше – це старість. Може, й не була б вона такою гіркою, якби не якась патологічна жорстокість до стареньких колег з боку директора, який має бути вихователем педагогів і моральним авторитетом у колективі. А як інакше сказати, коли Оксана Борсук навіть заборонила приватному підприємцю, котрий привозить хліб в інтернатську їдальню, зупинятися на повороті й продавати хліб жителям андріївського «гетто». Тож мусять ходити у магазин в центр села за два кілометри.
Людмила Шимко стверджує, що все це – тривіальна помста з боку О.Борсук членам вільної профспілки, адже суд визнав незаконним її звільнення з посади головбуха й стягнув з інтернату майже 14 тисяч гривень компенсації за вимушений прогул. Суд також визнав незаконними догани директора голові вільної профспілки Тетяні Воронько.
У Оксани Борсук я, власне, хотіла з’ясувати два питання: за що вона відключила пенсіонерів від опалення і коли в їхніх домівках з’явиться тепло. Та перед початком розмови директорка наполягла оглянути один з відремонтованих спальних корпусів і впорядкований у 2009 році центральний мандан, на що пішло 2,5 млн. грн. бюджетних коштів.
Шкода, що цього нонсенсу не бачить читач: на майданчику перед школою не Котигорошко чи інший герой українських казок, а китчевий пластиковий гномик з трафаретом «Welcom!» запрошує пройти до свіжопофарбованого під бронзу... пам’ятника вождю-ідеологу соціалізму Леніну. Вочевидь, директору державного навчального закладу (як і начальнику облуправління освіти В.Мирошниченку), Указ Президента Ющенка про демонтаж пам’ятників тоталітарного режиму - не указ. Втім, і соціалізмом, при якому старики були оточені справжньою турботою й повагою, на ввіреній О.Борсук території й не пахне. Та й при соціалізмі після такого нераціонального використання державних коштів (ще й під час кризи) на своїй посаді вона не затрималася б. Це в умовах тотальної корумпованості такі борсуки почуваються, як риба в воді.
А вже гномиків тих на клумбах понатикано! Тільки великих вартістю по 800 гривень – чотири. Два кованих містки через теплотрасу, які абсолютно не потрібні, бо... нікуди не ведуть, адже тротуари до навчального корпусу її минають, - по 3601 гривні кожен (краще б гойдалки чи сучасний спортивний майданчик на ті кошти обладнали). Викладені плиткою тротуари. 16 недешевих декоративних кованих ліхтарів. І… жодної лампочки на стовпах на 100-метровому тротуарі, точніше, залишків від нього, яким педагоги йдуть на роботу й з роботи (одна вчителька напередодні зламала в темноті ногу).
Яких тільки версій причин відключення від опалення квартир пенсіонерів не називала О.Борсук під час кількагодинного спілкування.
Перша: заборгованість по квартплаті з 1998-2000 років. Наприклад, Г.Ігнатюк бухгалтерія школи-інтернату у 2009 році нарахувала 332 гривні боргу, Р.В’яловій – 675 грн. Ви можете уявити, щоб орендодавець 10 років терпів несплату? Особисто я – ні. До речі, в У.Максюк та Л.Шимко заборгованості немає, але тепло в їхні квартири все одно не подається. О.Борсук стверджує, що заборгованість поставлена на облік з 2006 року після перевірки Новосанжарського КРУ. Втім, Л.Шимко, котра була головним бухгалтером до 2005 року, переконана, що принаймні до цього часу всі квартиронаймачі регулярно вносили квартплату в касу школи, та й з 1998 року була не одна перевірка КРУ, тож недоплату виявили б. На запит голови місцевої організації вільної профспілки Т.Воронько, у кого з квартиронаймачів і з якого часу заборгованість, директор О.Борсук не надає відповіді більше року. Договорів на реструктуризацію боргу, навіть, якщо визнати, що він існує, адміністрація не запропонувала. Вдумайтеся: нанесення школі матеріальної шкоди на понад десять тисяч гривень через незаконне звільнення працівника, ще стільки ж на гномиків і безглузді віадуки – це дрібнички, а за борг у 300 гривень при бюджеті інтернату в 3 мільйона гривень на рік – катування холодом!!!
Друга: відключення від опалення – покарання за те, що квартиронаймачі нібито відбирали з системи опалення надто багато гарячої води. Пенсіонери захлинаються від обурення: це ж треба придумати таку нісенітницю! Куди відбирати, коли навіть ванн у їхніх убогих помешканнях немає?!.
Третя: аварійний стан тепломережі. Теж не витримує критики, бо разом з Т.Воронько та Л.Шимко пройшли вздовж усієї труби, що підводить тепло до квартир пенсіонерів. Так, є місця з пошкодженою теплоізоляцією. Але коли позаторік гарячу воду подавали, то вона нормально доходила до квартир. А щодо по-варварськи розрізаних і вивернутих за розпорядженням О.Борсук у двох місцях труб теплотраси, щоб тепло не доходило до квартир (так для перекривання є ж вентилі!), то це не аварійність, а справжнє «шкідництво», за яке при Сталіну загриміла б вона у місця вельми віддалені. Скільки тепер коштуватиме ремонт тепломережі, і чому за це має платити держава, а не директорка з власної кишені?!!
Четверта: аварійний стан систем опалення у квартирах колишніх вчителів. Останні на свої системи не нарікають, а адміністрація школи на вимогу пенсіонерів була в квартирах востаннє взимку 2007 року, коли спільно складали акти про низьку температуру (+9 С), бо й температура теплоносія була нажчою за нормативну. Інших актів не складалося. До речі, за попередні десятки років не виділялося жодної копійки навіть на косметичний ремонт службових квартир, які стоять на балансі школи-інтернату. І якщо квартири (тобто, майно школи-інтернату) й справді доведені до аварійного стану, то за це керівник має відповідати вже у кримінальному порядку.
О.Борсук також розповіла, що попри велику суму, виділену інтернату у 2009 році на капремонти, на ремонт тепломережі до службових квартир кошти не виділялися. Поцікавилася, чому не виділялися. Тому, що він не планувався, відповіла. А чому не планувався? А тому, що вона ж не внесла його в план на 2009 рік...
Може б і до вечора продовжувалися попурі-виправдовування Оксани Борсук на тепломережну тему, якби я не зажадала від неї показати відповідні накази.
Наказ №196/1 від 17 жовтня 2008 року (тобто, через 2 дні після офіційного початку опалювального сезону) «Про проведення капітального ремонту системи опалення»: «В результаті нехтування та невиконання квартиронаймачами школи законних розпоряджень адміністрації була створена аварійна ситуація... Наказую: для забезпечення нормального функціонування закладу в період опалювального сезону відключити лінію теплопостачання, що веде до квартиронаймачів. Нарахування за теплопостачання проводити їм після закінчення ремонтних робіт».
Наказ № 229/1 від 2 грудня 2008 року «Про оплату за теплопостачання»: «У зв’язку із закінченням ремонтних робіт тепломережі, яка іде до шкільних квартир, наказую: 1) Оплату за тепло квартиронаймачам Мошурі Д.П., Шимко Л.Ф., Петриченко П.І., Максюк У.М. нараховувати з 2.12.2008 р. 2) Скласти відповідний акт про початок опалення шкільних квартир з відображенням температурних показників».
Так виявляється, на папері тепло в квартирах пенсіонерів з’явилося ще у грудні 2008 року! Ця нахабна брехня, яка несподівано викрилася, до глибини душі вразила і мене, і Тетяну Воронько та Людмилу Шимко. Не встигли ми отямитися від шоку, як на підмогу директорці до її кабінету зайшла голова місцевої організації офіційної шкільної профспілки Людмила Шашкова. Не второпавши, що й до чого, почала палко доводити, що пенсіонерка Раїса В’ялова є членом очолюваної нею профспілки, а не вільної професійної спілки. То й чому ж ви не захистили члена вашої організації, котра другий рік потерпає від холоду, запитала я у Л.Шашкової. Та зам’ялася й відповіла, що... вперше чує про цю проблему.
Власне, О.Борсук і її підлеглі, того не усвідомлюючи, діагноз ситуації поставили самі.
Певно, не перебільшують Т.Воронько та Л.Шимко, стверджуючи, що О.Борсук, має моральну підтримку з боку керівництва облуправління освіти і науки, заступника голови облдержадміністрації Н.Мякушко та обласної ради.
Про це свідчить і відповідь начальника Головного управління освіти і науки Полтавської ОДА В.Мирошниченка, в якій він, не знаючи, що у мене є копії наказів по школі-інтернату, пише, що «нажаль стан тепломереж та систем опалення, які знаходяться в квартирах колишніх вчителів, визнаний аварійним» (орфографію збережено). Обласні чиновники з прокурорами включно чомусь живуть за принципом трьох «Н» (нікому нічого не треба) і не хочуть вникнути в ситуацію, що склалася у школі-інтернаті, ігнорують обгрунтовані скарги членів вільної профспілки. А факти шокують: на дітей під час поїздки до моря списано делікатеси, яких ті й не бачили; дані про 25 га пшениці директор «забула» подати в ЦСУ; жодного кавуна з 1 га баштану вихованці закладу не скуштували; премії у педколективі розподіляються за принципом особистої відданості керівництву, без узгодження з вільною профспілкою; випускники написали письмові свідчення про поширене у школі рукоприкладство; неповнолітні вихованки вагітніють і т.д. і т.п.
У своїх численних скаргах лідери вільної профспілки намагаються довести чиновникам, що О.Борсук не гідна очолювати педагогічний колектив. Адже ще будучи ученицею 8-го класу завагітніла й школу закінчувала у сусідньому селі. Жодного дня не навчалася у вузі на стаціонарі. Була призначена директором спецзакладу без спецосвіти (лише зараз навчається заочно на дефектолога). Два роки тому Т.Воронько зверталася до Міністерства освіти і науки України із заявою про зловживання службовим становищем директорки О.Борсук.
Член комісії Міносвіти, голова Херсонської обласної організації ВПОНУ Тамара Захарченко розповідає: «Було встановлено, що О.Борсук не користується авторитетом у частини вчителів, маніпулювала колективом, умисно дискредитувала членів вільної профспілки, створювала їй негативний імідж (простіше кажучи, займалася інтригами). Зафіксовано порушення трудового законодавства, фінансові порушення, нанесення школі прямих матеріальних збитків, створення конфліктної ситуації в колективі, упереджене ставлення до окремих педагогів, затяте невиконання рішень суду, факт побиття учениці. Обласне управління освіти усунулося від виконання своїх прямих обов’язків і, зокрема, чомусь не стягує з О.Борсук у порядку регресу з її вини витрачених понад 10 тисяч бюджетних гривень. Чомусь і прокуратура не вбачає в діях директорки ознак кримінального злочину. Я висловила тоді свою окрему думку й переконана по сьогодні, що О.Борсук має бути звільнена з посади директора».
У вересні 2008 року організація ВПОНУ Андріївської школи-інтернату відповідно до п.1 ст.45 КЗпП вимагала від Полтавської обласної ради розірвати контракт з О.В.Борсук. Натомість їй продовжили його ще на рік.
Як бачимо, з таким «дахом» О.Борсук почуває себе досить упевнено й ще з більшим ентузіазмом використовує своє службове становище для знущання над тими, хто від неї залежний: під час нашої розмови обіцяла, що тепло у квартири пенсіонерок буде подано вже за десять днів. Минуло два з половиною місяці. Ех, казав пан: «Кожух дам», та тільки слово його тепле…
Полтавські правозахисники констатують, що кілька останніх років, відколи посаду заступника полтавського губернатора з гуманітарних питань обіймає Надія Мякушко, потурання керівникам навчальних закладів обласного підпорядкування, котрі дискредитували себе аморальними вчинками, нехтуванням закону і фінансовими зловживаннями, стало на Полтавщині просто нормою.
З цим погоджується й голова Вільної профспілки освіти і науки України Володимир Фундовний: «На жаль, нині в Україні горе-директори з «липкими» руками, не обтяжені людяністю й докорами сумління – поширене явище. І проблема зовсім не у дефіциті управлінських кадрів, а у круговій поруці, в якій директори шкіл – лише одна ланка. Адже практично ні для кого ні секрет, що через навчальні заклади, особливо, інтернатні, відмиваються чималі кошти…»
Людмила Кучеренко, президент Полтавського обласного медіа-клубу
Автор:
|
